Син переселенців з Лемківщини (батьки поселилися на Загір’ї) ріс і виростав неподалік стадіону та ДЮСШ, де була секція футболу. Тож йому, як і більшості хлопчаків, до душі припав саме футбол. У 14-річному віці записався в групу, котру вів відомий на Станіславщині улюбленець калуської публіки, а в майбутньому – заслужений тренер України, котрий виховав Олега Кузнєцова, зірку світового футболу, Мирон Данилович Мандрик.
Крім першого тренера, тоді прикладом для Василя Івановича Лабика, а мова йде саме про нього, був і його старший товариш Ярослав Зеленко. Пізніше доля поєднала цих двох людей на спортивній ниві Калуша на довгі роки.
В групі, де займався Лабик, було багато здібних підлітків. Серед них – Богдан Чолій, Ярослав Ковалишин, Орест Павлишин та інші. Всі вони разом з Василем першими з групи потрапити в юнацьку команду калуського «Хіміка». Звісно, юний Лабик був на сьомому небі від щастя! Та висока конкуренція в складі дорослої команди «Хімік» не дозволила йому постукати в двері основного футбольного колективу Калуша Довелося перейти до іншої калуської команди «Будівельник» і там відточувати свою майстерність.
З «Будівельника» Василь Лабик пішов на службу до війська, де, на щастя солдата, потрапив у спортивну роту і мав можливість займатись футболом. У складі військової команди «Яструб» виступав у першості Карагандинської області. При цьому завжди відчував підтримку від земляків – Василя Турака та Олександра Білецького, з якими служив в одній військовій частині. Вони, як відомо, пізніше обіймали в Калуші високі посади – відповідно начальника міськвідділу міліції та військового комісара.
Після повернення до рідного міста, Василь Лабик був запрошений в команду своєї мрії – калуський «Хімік», котру на той час тренував Юрій Грацлі. В 1969 році в складі цієї команди став чемпіоном Івано-Франківської області, в 1972 році виступав у фіналі Кубка України серед аматорських команд. Тоді «Хімік» під керівництвом уже тренера Бориса Пазухіна на виїзді в місті Дніпрорудне Запорізької області поступився місцевій команді «Шахтар» з рахунком 0:2. Наступного року калуські футболісти брали участь в Кубку СРСР серед аматорських команд. Щоправда, уже на першій стадії розіграшу цього трофею калуський «Хімік» поступилися в Душанбе тамтешній команді «Буревісник» з мінімальним рахунком 1:2.
Тривожно на тренерському містку калуського «Хіміка» (крайній зліва сидить – Василь Лабик)
Коли Юрія Грацлі звільнили з посади тренера «Хіміка», Василь Лабик виступав за цю команду під керівництвом Бориса Пазухіна, з яким подружився на довгі роки. В 1975 році, пішовши з «Хіміка», не повісив бутси на цвях, а продовжував грати у футбол. Виступав за амбітну сільську команду – хотінський «Колос», з якою став переможцем другої ліги першості області, здобув путівку в групу сильніших команд Івано-Франківщини, а ще – Кубок України серед сільських колективів. Також Василь Лабик брав участь і в першості України з футболу серед аматорів.
Та футбольний вік не вічний. Тож у 1978 році довелося Василю Івановичу перекваліфіковуватися на арбітра. Досвід гри у футбол був неабиякий, і він одяг суддівську мантію. Рекомендував на це Василя Івановича арбітр міжнародного класу Мирослав Ступар.
Два роки Василь Лабик сумлінно працював на полях Івано-Франківщини. Навіть входив у десятку кращих арбітрів області. В цей час довелося йому попрацювати і дитячим тренером з футболу в ДЮСШ на Загір’ї. Тоді її директором був Омелян Куцук.
Коли в 1978 році «Хімік» виграв першість серед команд спортивного товариства «Авангард», «Спортивної газети» та міжвідомчу першість України, а Бориса Пазухіна та воротаря київського «Динамо» Євгена Рудакова запросили на тренерську роботу до івано-франківського «Спартака», то колишній голова колективу фізкультури ВО «Хлорвініл» Ярослав Гонтковський запропонував Василю Івановичу посаду головного тренера «Хіміка». І в 1979 році він приступив до роботи. Звичайно, нелегко було вести тренувальний процес з футболістами, з котрими провів на полі не один сезон. Микола Констанкевич, Володимир Сидор, Василь Гіфес мали авторитет у команді, але новий тренер зумів знайти підхід і до них.
Працював тренером пізніше і з Петром Івановичем Кушликом, а згодом і з Миколою Констанкевичем. Всяке було, але вони залишилися друзями.
Найболючишим питанням було відрахування хлопців із команди, котрі за тими чи іншими параметрами їй не підходили. Треба було дотримуватися педагогічних тонкощів, щоб не образити людину і не стати для неї ворогом на все життя. Батьківський підхід до таких випадків допомагав Василю Івановичу полюбовно розв’язувати складні гордійові вузли цих непростих взаємин.
Одинадцять сезонів віддав Василь Іванович команді своєї молодості – калуському «Хіміку». За його керівництва вона у 1981-1983 рр. була беззмінним учасником першості України серед команд колективів фізкультури, постійно виборювала призові місця в зонах.
У 1990 році Василя Лабика обирають головою новоствореного футбольного клубу «Хімік», а в 1991-ому він стає першим його президентом і обіймає цю посаду до 1997 року.
У сезоні 1994-1995 рр. команда, очолювана Василем Лабиком, менеджером Василем Дуткевичем та тренерами Борисом Пазухіним і Володимиром Мандриком, стає переможцем аматорської першості України і здобуває путівку в Професійну футбольну лігу. Це був знаковий період для Василя Івановича. Його обирають в раду ПФЛ України.
Василь Лабик як білка в колесі крутився, тримаючи на пульсі зв’язок з міською владою, зокрема з мером Калуша Романом Сушком, та керівництвом хімічного концерну «Оріана». Піклування про життя і побут футболістів було його основною місією як президента футбольного клубу. Команда на вершині слави. За підсумками першого кола друголігового чемпіонату України з футболу сезону 1995-1996 рр. ФК «Хімік» навіть посідав друге місце, поступаючись лише команді ЦСКА, яку очолювали Володимир Безсонов і Володимир Лозинський.
Воротар Степан Хопта, польові гравці Іван Фединяк, Ярослав Голубчак, Юрій Маляр, Володимир Крижанівський та інші були вдячні наставникові за підтримку і своєю самовіддачею на футбольному полі додавали йому натхнення до роботи.
У 1969 році у Василя Івановича сталася визначна подія: він одружився. І ось уже 48 років іде по життю з дружиною Надією. Гордиться своїми дітьми Олегом та Оксаною, онуками Богданом і Юрієм. До речі, Богдан навчається у Львівській поліцейській академії, а Юрій – у Львівському державному училищі фізичної культури, займається вільною боротьбою у заслуженого тренера України Юрія Кірілова.
Через вимушену відставку з посади президента ФК «Калуш» Василь Іванович практично залишився безробітним. І тут йому знову підставив своє плече Ярослав Гонтковський, тоді вже голова Івано-Франківської крайової організації ФСТ «Україна», запропонувавши очолити організацію товариства в Калуші. З рідного Загір’я він часто вирушає на спортивні заходи на своєму велосипеді. Ветеран спорту постійно відвідує стадіон «Хімік», фізкультурно-спортивні комплекси «Нафтохімік» і ДЮСШ «Сокіл», де зустрічається з друзями своєї бурхливої спортивної молодості.
Джерело: http://naftohimik.info